Ми з дитиною збиралися до школи. Я працюю вчителем, донька навчалася у другому класі. Але ми вийшли на вулицю, почули вибух і повернулися додому. Ввімкнули телевізор і побачили, що в нашій країні почалася повномасштабна війна.

З 24 лютого вже до магазину хліб не завозили. Найближче до нас місто – це Оріхів. Там були величезні черги, але ще можна було щось купити. Ми дещо купили, запас якийсь мали.

Найбільше мене шокувала втрата чоловіка, який загинув на фронті у 2022 році. Він загинув у Бахмуті. Ми разом із дитиною пережили бомбардування, пережили тяжку окупацію. 

Дуже тяжкий виїзд був із окупації. Ми відразу не могли виїхати на підконтрольну Україні територію. 

Виїхали до рідних у Мелітопольський район. Там жили, поки не почалися постійні обшуки. Нас постійно били, і після того ми вирішили виїжджати.

Наразі ми в Запоріжжі. Місто періодично піддається ракетним обстрілам.

Я не знаю, коли буде перемога, але я вірю, що вона точно буде за  нами. Ми нікого не чіпали, не лізли на чужу землю, тож правда за нами, і саме тому ми переможемо.

Майбутнього я взагалі не бачу, крім того, що майбутнє наше буде в Україні. І хотілося б, щоб воно було під мирним небом.