Інна жила в квартирі удвох із дитиною. Під час обстрілів їм було дуже страшно, тим паче – в місті не було зв’язку, вони почувались у повній ізоляції, тому вона вирішила будь-що вириватись з окупації  

В перший день війни я прокинулася відразу, бо вибухи почула. Це було дуже страшно, тому вже зранку ми зібрали речі. Дуже часто не було зв’язку і було страшно. Ми були вдвох у квартирі, були страшні звуки вибухів. Я нічого не розуміла, тому вирішили виїжджати.

У мене тоді був хлопець в Польщі, а його мама проживала в Таврійську. Я вирішала купити дитині ліки про всяк випадок, зняти кошти і їхати до мами. Ми сіли в автобус. Почали літати літаки. Поруч сидів чоловік і сказав: «Не хвилюйтеся, він буде бити по воєнних об’єктах». Коли приїхали, то вже трішки заспокоїлися.

Найважче було вибратись з Херсону. В кінці квітня ми намагалися виїхати чотири рази. Перші два рази нас не пропускали. Найважчим був третій виїзд. Це було після Пасхи. Коли люди виїжджали, деякі давали окупантам горілку, щоб їх пропускали. Усіх розвертали, і нас залишилось чотири машини. 

Я виїжджала як пасажир. Одну машину зупинили - там був чоловік з дружиною, її оглядали. Ми від’їжджали, бо неможна було стояти поруч. Потім вияснили, що вони забрали телефони. 

Коли ми вже поїхали чотирма машинами, росіяни почали стріляти по трасі, але, дякувати Богу, ми проїхали. Четвертий виїзд був найлегшим. Я вже не вірила, але ми виїхали.

Я не знала, куди їду. Телефонувала до волонтерів у Вінницю - вони могли безкоштовно відвезти, але мені потрібно було добратися до Миколаєва. Я туди не могла дістатися першою машиною, та наступними я їхала вже будь-куди і приїхала до Кривого Рогу. Там мені жіночка взяла квитки на Львів.

Тут влаштувалася добре. Ми спочатку жили в школі, потім людей виселили, бо починався навчальний рік, і мене поселили у Винниках. Тут двоповерховий будинок, я трішки працюю, наглядаю за дітьми, і гроші в мене є. Тут є базові продукти, видають хімію.

Я спілкуюся тільки з мамою мого колишнього хлопця, вона тримається добре. Її донька буде навчатися онлайн на окупованій території. Вихати не можуть, тому що хочуть всією родиною, а деякі відмовляються. Коли буде зовсім страшно, то будуть виїжджати. 

Ми плануємо виїжджати кудись за кордон. Тут будинок орендований - не знаю, чи буде в мене змога наймати квартиру і забезпечувати дитину, бо тут дорогі квартири. Переїду кудись та спробую працювати і повернутися в Україну, коли все скінчиться.