Мені 63 роки. Я жила в місті Оріхів Запорізької області. Витримала під обстрілами одинадцять місяців, а потім виїхала. Дочка знайшла квартиру в Запоріжжі.

Наш будинок обстріляли – вікна вилетіли, дах пошкодило. Коли це сталося, ми з чоловіком знаходилися всередині. Пережили сильний стрес. 

Продукти харчування були, бо нам гуманітарну допомогу привозили. З водою виникали проблеми. А восени і взимку – з опаленням.

Нам сусіди допомогли виїхати. Ми інколи навідуємося в Оріхів. Туди із Запоріжжя маршрутка ходить безкоштовно. 

В Оріхові ще залишилися люди. Вони в підвалах живуть. 

Мій чоловік, в основному, вдома залишається – лише зрідка до мене приїжджає. Зараз зі мною живе сестра. Діти далеко. 

Швидше б закінчилася війна, бо вже немає сил терпіти це все. За чоловіка хвилююся. Не завжди можу до нього додзвонитися. В Оріхові перебої зі світлом і зв’язком. Якщо немає світла, то і зв’язку теж. 

Надіємося на краще. Дуже багато роботи буде після війни.