Ми з чоловіком мешкаємо в місті Охтирка Сумської області. У нас є син. Коли почалася війна, він був у Києві. Хотів повернутися додому, але тут відразу почалися обстріли, тому він поїхав до моїх батьків у село. Пізніше й ми приїхали до них. Зараз уже знову живемо в Охтирці.

В Охтирці залишилися батьки чоловіка. Ми дуже хвилювалися за них. Вони ходили в церкву, де отримували молоко і хліб. Ми через знайомих передавали їм ліки. 

Російська армія безпощадно бомбила Охтирку. Перші два місяці ми постійно плакали. Нам було дуже шкода наше місто.

Коли звільнили Тростянець, в Охтирці стало спокійніше. Ми дуже вдячні ЗСУ за те, що захистили нас. 

Ми з чоловіком залишилися без роботи. Стало складно жити, але тримаємося. Сподіваємося на перемогу.

Я мрію, щоб закінчилась війна. Щоб була робота. Щоб син міг нормально навчатися, щоб усі діти були щасливі. Хочу наша країна розвивалася й стала сильною європейською державою.