З перших днів війни нас літали літаки, обстріли були дуже сильними. Наші батьки пережили Другу Світову війну, але такого жаху, як зараз, не було. Нам було дуже важко, у мене чоловік має інвалідність, у нього тромб. Я на пенсії, рідних у нас нікого немає. Нам допомагали сусіди та знайомі. Під час обстрілів ми з чоловіком обіймалися та чекали на закінчення вибухів.

Ми ховались у погребі, але згодом довго там знаходитись не могли: там вогко, це дуже шкідливо. 

Ми сподіваємось на перемогу, працюємо на городі та радіємо сонечку. Чекаємо на перемогу. Наші бідні хлопці без даху над головою воюють, я кожного дня про них думаю.