Цурік Катерина, 8 клас, КЗ ЛОР "Сокальський академічний ліцей імені Т. Шевченка"

Вчителі, що надихнули на написання есе - Хриплюк Наталія Анатоліївна та Трескот Ольга Ігорівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Життя, напевно, кожного українця після того «рокового» дня розділилося на «до» і «після». Для мене цей поділ став особливо відчутним у момент, коли я почула постріли і тривогу уперше. Я пам'ятаю, як ми ховалися у підвалі нашої домівки, коли над нами пролітали ворожі літаки. Ніколи не забуду той день, коли ми з братом вийшли на вулицю трішки погуляти, але одразу почули свист літака та вибух недалеко від нас.

Це була остання крапля, і ми були змушені залишити рідний дім, батька, всі наші речі, і вирушити у невідомість. Здавалося, що звичний світ зруйновано назавжди. Проте саме тоді я вперше по-справжньому відчула силу допомоги та людяності, яка здатна змінити все.

Ми приїхали до невеликого містечка на заході України, де нас зустрів гуртожиток, куди приймали переселенців. Я побачила, як там люди, які ніколи нас не знали, ділилися останнім, аби полегшити наш біль і страх. Їхні щирі посмішки, теплий чай і слова підтримки стали для мене ковтком надії.

Перший місяць проживання був дуже незвичним. Ми вчетверо: я, моя мама, брат і бабуся жили в маленькій кімнаті. У гуртожитку була кухня на поверсі, спільний душ і пральня внизу.

Не завжди було зручно, іноді бракувало гарячої води, але ми всі розуміли: головне не комфорт, а те, що тут ми можемо спокійно спати й не боятися вибухів.

Особливо важко мені давалося навчання-онлайн. Часто не було стабільного інтернету, а іноді й бажання вчитися зникало через втому та сум за домівкою. Але саме тут я зустріла людей, які допомогли мені не втратити віру в себе. Волонтери приносили підручники, вчителі організовували додаткові заняття, а сусіди по гуртожитку підтримували добрим словом і порадою. Я навіть знайшла нових друзів серед таких же дітей-переселенців. Разом ми готували домашні завдання, ділилися історіями, підтримували одне одного у складні моменти.

Завдяки цій допомозі я зрозуміла, що навіть у найважчі часи поруч завжди знайдуться ті, хто готовий простягнути руку підтримки. Я навчилася цінувати прості речі: теплий чай, дружню розмову, посмішку. Сьогодні я намагаюся допомагати іншим так, як допомагали мені, бо знаю: сила допомоги здатна змінити не лише одну людину, а й цілу країну.

Ця подія назавжди залишиться у моєму серці. Вона навчила мене бути сильнішою, добрішою й ніколи не здаватися. Я вірю, що разом ми зможемо подолати всі труднощі й побудувати світле майбутнє для України.