Моїм рідним містом є Єнакієве, там я проживав з батьками із самого дитинства. Працював на Єнакіївському металургійному заводі електромонтером, а у вільний час просто жив, гуляв із друзями, ставив цілі. Життя було стабільним, спокійним і з упевненістю в завтрашньому дні. Але плани зруйнувалися, коли почалася війна. Так, це було страшно. Війна – це дуже страшно.

Ми з батьками втратили батьківщину

У магазини товар практично не завозився через військові дії, продукти були в дуже обмеженій кількості. Води часто не було, тому що водовід, що подає воду на місто, був перебитий. За водою доводилося йти пішки п’ять кілометрів до джерела, потім відстояти величезну чергу під палючим сонцем і п’ять кілометрів назад із водою. Машини в нас немає, а якби й була, то не було чим заправляти, заправки теж були закриті.

Ситуацію ускладнювало ще й те, що на багатьох підприємствах не платили зарплату. Усім було дуже важко. Утворилася заборгованість із зарплати і у мене, і у батька. Фінансове становище сім’ї різко погіршилося, і було прийняте рішення про переїзд. Це було найскладніше рішення.

Переїхали до Кривого Рогу, тому що це промислове місто, тут були робочі місця.

Допомоги чекати не було звідки, ніхто нам не допоміг. Ми позбулися житла й уже три роки не поверталися в колишній будинок. Квартиру в Єнакієвому продати не виходить, немає покупців. Але в майбутньому мріємо про новий свій будинок.

Після переселення до Кривого Рогу з’явилася надія повернутися до мирного життя, але адаптуватися ми не змогли. Ми з батьками втратили батьківщину, спокійне життя, комфорт і житло. Натомість отримали тільки мирне небо над головою.