Мені 70 років. Я пенсіонерка. Ми проживаємо у Снігурівці Миколаївської області. Перебували в окупації вісім місяців. Це було щось страшне: постійні вибухи, весь час росіяни ходили по домівках. Ми не могли ні дітям зателефонувати, ні взагалі з кимось зв’язатися. 

Ми весь час були в підвалі. Моєму правнуку тільки один рік, він сильно хворів, бо в підвалі було дуже холодно. У нас не було ні світла, ні води. Ми таке пережили, що страх Господній! 

В моїй родині четверо воюють: син, невістка, зять і внучка. Я щодня плачу й молюся Богу, щоб залишилися живими. Онучка була в Івано-Франківську. Дочка пізніше до неї поїхала, бо чоловіка забрали на війну, а вона з дитиною на квартирі одна. Ми удвох із дідом тут залишилися. 

У мене дещо було з закруток. Мала трохи борошна, але було ніде пекти хліб. У кухні в мене плита, і там труба. То поки в мене ще були дріжджі, я робила щось схоже на багет і в цю трубу закладала. Правда, не щодня. Ми, можна сказати, голодували. 

Як зайшли до нас росіяни, то ми навіть не могли нікому зателефонувати. Ходили на кладовище шукати зв’язок. А вони як побачать, то забирають телефон і розбивають. Вони навіть стріляли. Поряд із птахофабрикою в нас є триповерхівка. Ми йшли на кладовище, щоб зателефонувати, а вони звідти стріляли у нас. Купували простенькі телефони, і з них дзвонили.  

У дітей було що їсти, а передати було ніяк, бо в нас стояли рашисти. Я схудла на 20 кілограмів, чоловік - на 30. Наші як зайшли, то це така радість була!

Доньці влучило в будинок. У нас не такі сильні руйнування, а в них дуже розбите все. Вони вже почали вставляти вікна. Дочка повернулася додому, бо вона працює в лікарні, її викликали на роботу. А зять воює на Сході.

Хочеться, щоб війна скінчилась якнайшвидше. Я думаю, що вже скоро. У нас окупантів стільки було! Ми думали, що ніколи в житті нас не звільнять. Але вони так злякалися, що самі всі повтікали. Наші розстріляли їхні танки, то вони просто через залізничну колію їхали автомобілями. Можливо, ті росіяни скрізь так повтікають. Я думаю, що до літа їх уже не буде. Хочу, щоб якнайскоріше настав мир і щоб усі до мене повернулися живими.