До повномасштабного вторгнення я проживала в Бахмуті. У мене там сім'я була, діти. В перший день війни був великий жах. Ніхто не вірив, що таке може бути. Запам'ятали на все життя. Дуже страшно було. А через місяць, як стало ще гірше, коли вже почали нас обстрілювати, ми виїхали.

Ми виїжджали машиною, коли стріляли з усіх сторін. Схопили сумочку маленьку з документами і виїхали. Їхали і Бога просили, щоб нормально добратися

Спочатку була в Дніпропетровській області, у Перещепиному, а зараз вже місяць перебуваю у Харкові. Діти мої теж виїхали. До війни ми жили, працювали, все було добре, а потім усе там кинули і поїхали хто куди.

Труднощі з житлом, із побутовими речами, бо нічого ж немає. Пенсія маленька. Давали гуманітарну допомогу і від Фонду Ріната Ахметова, і від іноземців. 

Труднощі були, звичайно, але люди добрі допомогли. Сусіди відгукнулися на нашу біду. Дуже добре до нас ставилися. 

Додому хочеться, але як усе це повернеться, у який бік – не можу сказати. День прожив – і слава Богу. Хочеться, щоб була Україна, щоб ми могли повернутися додому, щоб був мир на землі і з’їхалася вся сім’я. Хочемо миру.