Катерина їхала з окупованої Трудолюбівки, щоб вберегти від війни дітей. Вона майже не брала речей і не уявляла, що на них чекає в евакуації

Ми мешкали в Миколаївській області, у селі Трудолюбівка, з чоловіком і двома дітьми: одному вісім років, іншому - чотири. Коли наше село опинилося в окупації, ми з дітьми виїхали останнім «зеленим коридором» до Баштанки, а чоловік залишився в селі.

24 лютого ми були вдома, збирали дітей до школи та садка. Чоловік збирався на роботу. Я вийшла сказати дитині, що пора до школи, а вона плакала і казала, що почалася війна. Ми почули вибухи, ввімкнули телевізор і побачили новини. Було дуже страшно за дітей.

В окупації були труднощі з харчами та грішми. Виїжджати теж було нелегко. Ми їхали без речей, із мінімальною сумою грошей. Взяли найнеобхідніше: документи та ліки. Тяжко було від того, що чоловік залишився в окупації. Але коли мої діти всміхалися, могли вийти гуляти на вулицю, спокійно спати, а не бігати в укриття, я щиро раділа.

Наразі ми вже три місяці вдома. Наше село звільнили, ми місяць почекали й повернулися. Діти навчаються дистанційно, вони швидко відходять від тяжких подій. Ми з чоловіком стали більше бувати разом, допомагати одне одному. Стали дружніші із рідними та сусідами.

Я дуже хочу, щоб ця війна якнайшвидше скінчилась, щоб не гинули і не зникали люди. Моя мрія – жити мирним, спокійним життям.