Моя сім'я жила в Гуляйполі. Коли росія на нас напала, для нас це був шок. Ніколи такого не очікували. Виїхали сьомого березня, бо дуже було страшно. Переломний момент був, коли всі почали говорити, що наше місто можуть повністю зруйнувати. Ми швидко зібрались і разом із сусідами виїхали своєю машиною.

Дорога була важка. Зв’язку не було, навіть щоб попередити батьків чоловіка, що ми до них їдемо. Ми попадали під комендантську годину, могли не встигнути. Дякуємо нашим військовим, що показали  дорогу і попередили, щоб їхали швидше. Ми встигли.  

Переїхали до батьків чоловіка у Запоріжжя, бо у них вдома був газ, і ще можна було топити дровами. В Гуляйполі залишилися ще родичі з села, ми тримаємо зв'язок. Зараз вони кажуть, що їжі хватає, привозять, а ліки – не знаю. Страшно, що дуже часто чути постріли «Градів», люди ховаються в підвалах. Не виїжджають, бо бояться покинути свої рідні домівки.

Ми поки якось справляємося, отримуємо гуманітарну допомогу. Працюю тільки я, у чоловіка роботи немає. Чекаємо, поки все закінчиться. Думаю, якщо будуть допомагати нам інші країни, то буде швидше.