Коли почалась війна, ми з донькою знаходились вдома – у місті Олешки Херсонської області. Почувши вибухи, ми вийшли на вулицю й над головами побачили декілька вертольотів. Ми швидко почали збирати сумку: документи, їжу, і поїхали в кінець міста до знайомих - у них був підвал, де ми і сиділи деякий час.          

В окупації ми провели пів року. Роботи не стало, вибухи в окрузі були постійно, грошей також не було. Гігієнічних товарів бракувало зовсім, також іноді відключали світло, інтернет, зв'язку зовсім не було і немає досі. Харчувались, можна сказати, з городу - поки вже зовсім скінчились харчі і гроші, й нам довелось виїжджати якось з окупації.

Нажаль, коли ми приїхали до Києва, житла не знайшли. Зараз тимчасово живемо у людей, поки знайду роботу і зароблю на оренду квартири. Зі мною знаходиться моя донька. На роботу я зараз влаштовуюсь,проходжу медогляд. До війни я працювала на заправці Окко, і сюди мене взяли переводом.        

Коли з Олешків вилітали ракети, це було дуже близько, наша домівка дуже тряслась, навіть донька 14 років - вже не маленька, але вона плакала і питала: "Мамочка, когда закончится весь этот ужас?"       

Виїжджаючи з дому, ми не змогли забрати з собою свої речі, й тепер зовсім без нічого. Дуже важко, коли у тебе зовсім нічого немає.