24 лютого я прокинулась відгучних вибухів в своєму рідному місті Краматорськ. Перший тиждень війни  ми жили на батьківській дачі у селищі Дробишево - це Лиманський район Донецької області.  Коли там стало гучно та небезпечно,  повернулися до Краматорська.

Доречі, нашу дачу разбомбили: залишились самі руїни, та ще - фотографії, як нагадування... Вчасно ми поїхали. Ще тиждень просіділи в бомбосховищі,  бо дитина лякалась вибухів. 

Далі ми вирішили їхати на захід України,  там нам вдалося зняти житло,  але через три  місяці хазяйка квартири повернулась із Польщі,  і ми знову почали шукати, де нам жити із матусею та десятирічним сином. Вирішили їхати до Києва.    

Звісно, хоч я і працюю, грошей не хватає на харчування: шукаємо, де брати гуманітарку.  Ціни на оренду квартир великі, ще й дитину треба зібрати до школи.