Мені 41 рік, проживала в місті Бахмуті. Перший день війни я не дуже пам’ятаю. Звісно, був дефіцит усього, зокрема й пального. Важко було виїхати. Ми згуртувались сім’єю й допомагали одне одному. Ми виїхали, коли почалися обстріли безпосередньо самого міста.

Страшно було, коли нас обстрілювали. Я боялася за життя.

Всі мої рідні виїхали з Бахмуту. Хоча на початку ми сподівалися, що все це переживемо, спираючись на досвід 2014 року. Але все виявилося набагато складнішим і страшнішим.

Ми виїхали своїм авто, з нами був досвідчений водій. В той день, коли ми виїжджали, стався обстріл вокзалу в Краматорську. З нами були люди категорії «70+», але ми всі згуртувалися і наша поїздка була більш-менш спокійна та організована. 

Ми перебуваємо в місті Полтаві. Це перше місто, яке спало нам на думку, бо, наприклад, у Дніпрі було вже багато переселенців. Війна триває, і що буде далі – ніхто не знає. Я дивлюся новини, але спрогнозувати не можу нічого.