Пархоменко Лілія, 11 клас, Гімназія імені Володимира Малика Лубенської міської ради Полтавської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Маринич Світлана Карпівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Коли війна увірвалася в наше життя, багато з нас не могли навіть уявити, що вона триватиме так довго. Мої перші дні війни були сповнені хаосу, страху та невизначеності. Я пам’ятаю тривожні новини по телевізору, сирени, які розривали тишу, і страх за близьких. Але минуло вже 1000 днів, і за цей час я, як і всі навколо, змінилася. У перші місяці війни я відчувала себе безпорадною. Більше не було місця для звичних буденних турбот. Життя розділилося на "до" і "після". Ми втратили відчуття безпеки та стабільності. Люди навколо змінювалися, так само як і я.

Багато хто почав допомагати армії, волонтерам або пішов на фронт, щоб захищати рідну землю. Я теж шукала свою роль у цьому новому світі.

Кожен день війни був своєрідним випробуванням на стійкість. Минули місяці, і я почала розуміти, що війна – це не лише боротьба за територію. Це боротьба за людяність, за здатність залишатися сильними. Мій шлях за ці 1000 днів війни був важким, але він дав мені багато важливих уроків. Я навчилася цінувати кожен день, кожну можливість побути з близькими, кожен момент тиші. Війна зробила нас усіх сильнішими, але водночас навчила не приховувати своїх почуттів і не боятися виявляти емоції.

Страх і біль – це частина нашого життя, але вони не повинні керувати нами.

Коли закінчиться війна, я впевнена, що ми не будемо такими, як раніше. Ми пройшли через біль, втрати та випробування, але стали ще міцнішими. Війна навчила нас цінувати найпростіші речі, яких раніше ми не помічали: мирне небо, обійми близьких, усмішки на обличчях людей навколо. Кожен із нас знайшов свій шлях у цій боротьбі, а мій шлях – це шлях віри у краще майбутнє, яке ми побудуємо разом після всіх випробувань.