Олександра Михайловича війна застала зненацька. Тільки через два тижні його сім’я змогла виїхати з окупації. Він з дружиною залишився в Запоріжжі, а діти з онуками подались до Європи

Я пенсіонер, сам з Мелітополя. Застала мене війна вдома в ліжку - вибухами. 

Все місто не було готове до війни, і країна не була готова. В крамницях майже нічого не було. Газ і вода були, а світла не було, були пограбовані крамниці.

За два тижні після початку війни ми з дружиною виїхали на Запоріжжя.

Ми втратили майже все. Не знаєм, чи повернемося додому, розграбоване там все, чи ні.

Спочатку нас не випускали. Ніяк не вдавалося виїхати, але з третього разу виїхали. Їхали десь вісім годин: о шостій ранку виїхали і ввечері були вже у Запоріжжі. 

Діти поїхали в Європу, я залишився в Запоріжжі. На окупованій території нікого не залишилося.

Мої діти вже дорослі, мають роботу, є онуки. Хто навчається в університеті, хто в школі. Моїх онуків приняла Естонія, вони кілька місяців були там. Зараз повернулися і мешкають в Західній Україні, орендують житло.

Маю надію, що війна колись закінчиться. А коли – це питання не до мене.