Базілевська Марія, 10-А клас, Академічний ліцей «Європейський» Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області

Вчитель, що надихнув на написання есе – Овдієнко Оксана Миколаївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Дзвінок родини з Харкова рано-вранці сповістив нас про початок війни. Ніхто з моєї родини до останнього не вірив, що у XXI столітті Росія може розпочати повномасштабне вторгнення. Я ніколи не забуду їхніх наляканих облич, коли наші родичі тільки приїхали до нас пізно ввечері. У тих очах можна було побачити те, який стрес вони пережили за ті 16 годин, лишаючи свою квартиру під обстрілами.

На початку бойових дій мене неймовірно лякали звуки сирен, що лунали, усвідомлення всього жаху, але згодом це стало постійним явищем і через рік я звикла до хвилювань.

Зараз люди ігнорують сповіщення про повітряні тривоги, діти почали радіти, коли через це скасовують уроки. Але мене це турбує, адже ми втрачаємо свій цінний шлях, живемо з постійною тривожністю, щоденно бачучи на карті різні військові об'єкти, що пролітають над нашими містами. Але люди все одно намагаються підтримувати одне одного.

Українці об’єднуються, допомагаючи військовим.

Пріорітети почали змінюватись. Мої близькі постійно допомагають фінансово ЗСУ, я також прагну допомагати, тому робила все можливе від себе: завжди малювала листівки та різні малюнки на підтримку воїнам, одного разу розмалювала гільзу від снаряду, яку потім продали на виставці, передавши гроші військовим. Якомога частіше беру участь у благодійних концертах і виступах. Також регулярно передаю речі дітям, які цього потребують. На мою думку, кожен може щось зробити заради наближення перемоги, адже віра в мирне майбутнє, вільну Україну мотивує йти далі.

Мій шлях через 1000 днів війни — це шлях відчаю, страху, але також сили, надії та незламності.

Дуже важливо ніколи не здаватися, вірити в краще майбутнє й робити внесок у відбудову країни, адже це залежить лише від кожного з нас.