Похиленко Валентин, 11 клас, Томаківський ліцей №2 Томаківської селищної ради Дніпропетровської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Солошенко Олена Юріївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна. Таке коротке слово. Асоціюється з чимось чорним, холодним, жорстоким. Зі смертю. Ще одне страшне слово, яке часто звучить навколо мене й інших дітей України – маленьких та трішки старших. Тепер ми часто чуємо та промовляємо ці безжальні слова.

Останній раз, коли над нашим будинком пролітала ракета, ми з мамою сиділи на дивані, притулившись одне до одного. І я навіть вже не злякався, просто промайнула думка, що зараз вдарить - і все… Добре, що я хоч поруч з мамою.

Навіть ніколи й подумати не міг, що буду жити в період війни. Так, я дивився багато  фільмів, історичних і сучасних. Але то було кіно. А зараз моя реальність, реальність шістнадцятирічного підлітка з центру Європи ХХІ століття – це повномасштабна кривава війна.

У перші дні було страшно чути від мами, де лежать документи і гроші, кому телефонувати та куди йти у випадку, коли з нею і татом щось станеться.

Ми живемо у Нікопольському районі, села й містечка якого постійно потерпають від обстрілів. Люди втрачають будинки, майно,  домашніх улюбленців, і страшно подумати – рідних людей. Моя мама працює в бригаді екстреної медичної допомоги, тож неодноразово виїжджала на виклики до поранених.

Коли вона повертається додому, обіймає мене й тата і тихенько плаче через душевний біль від побаченого та від радості зустрічі з нами.

Мої мрії не захмарні: хочу побачити світ, чогось досягти, отримати гідну професію. Але точно знаю, чого не буду робити в цьому житті: працювати на  винайдення  зброї. Зараз я майже на порозі дорослого життя, тож розумію, наскільки важливим є мир. Мир у країнах, домівках, серцях.

Чим я займаюся від початку повномасштабної війни? Разом з батьками та однолітками  працюю у волонтерському штабі: збираємо кошти для ЗСУ, плетемо сітки, готуємо напівфабрикати та виготовляємо окопні свічки.

Сьогодні маленька держава мирних хліборобів бореться не лише за своє майбутнє, а й за весь цивілізований світ. Вона не хоче потонути в мороці чиєїсь безглуздої жадібності, ненависті й жорстокості.

Україна  відстоює право на існування. Вона це робила  завжди.

Чим ми завинили? Тим, що хочемо вільно працювати, творити, розвиватися, просто жити і народжувати дітей? Розмовляти рідною мовою, співати народні пісні, носити вишиванки? Читати твори Шевченка, Лесі Українки, Франка, Стуса? Чи може, тим, що комусь мало своєї землі, свого дому, своїх речей?

Це дуже боляче і несправедливо. Боляче, що гинуть наші захисники і захисниці, дорослі й маленькі українці.

Багатьом дітям Святий Миколай не принесе бажаний подарунок, тому що цих дітей вже немає… Їх було вбито через надумані амбіції «братнього народу». А скільки  малюків просто не народиться, бо вже немає їхніх майбутніх батьків…

Але ми були, є і будемо нескореними. Ми піднялися й об’єдналися в цій боротьбі за своє існування. Ми вразили весь світ, який очікував нашого падіння.

Та цього не буде. А буде Україна. І будуть українці, яких не зламати. Будуть воїни, що стоять вдень і вночі на захисті нашої держави. Будуть медики, що рятують життя під кулями й обстрілами. Будуть вчителі, що співають з дітьми «Ой, у лузі червона калина…» в бомбосховищах. Будуть митці, що опишуть ці страшні й темні часи та оспівають нашу Перемогу.  

Що українцям принесла війна, крім смутку, страху, болю? Напевно, відчуття життя у всій його красі та барвистих кольорах.

Тільки тепер ми по-справжньому цінуємо те, що маємо: миті, проведені з близькими людьми, нові знайомства, цікаві зустрічі та подорожі Батьківщиною. Ми ще більше стали поважати   рідну мову, давні звичаї і традиції. Слухаємо тільки  українські пісні, дивимося тільки українські фільми і  читаємо наше, українське.  

Ми стали більш мужніми й духовно сильнішими.

І після перемоги над ворогом ми напишемо нову історію нової країни. Країни нескорених вільних сердець. Я впевнений, що зовсім скоро це побачу. Де б ми не були,  навіть на поодиноке «Слава Україні!» у  відповідь пролунає  мільйонноголосе: «Героям Слава!»