Канюка Наталія, вчитель, Головківський ліцей Медведівської сільської ради Черкаської області

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Мішки з піском, бетонні блоки на в'їзді в кожне село... Це залишки блокпостів, які були влаштовані в перші дні вторгнення. Багато про це говорили, чимало було нарікань на них... А я хочу розповісти про людей, які їх будували. Тоді ми не знали, що нас чекає попереду, але розгубленості не було, було величезне бажання щось робити, діяти.

Пам'ятаю, одного вечора, вже було темно, я вийшла на вулицю і побачила, що по дорозі йде велика автоколона: грузові, легкові авто, мотоцикли, трактори. Перша думка, що це йде ворожа техніка, ДРГ!

Виявилось, це їхали наші хлопці, вони переїжджали з одного кінця села на інший. Везли бетонні блоки, пісок, тракторні борони, тягли невеличкі вагончики. За два дні були побудовані справжні фортеці, розпочалося чергування і кожна зміна щось покращувала і удосконалювала, все робили добротно, по-хазяйському. Наші жінки з перших днів почали готувати обіди для хлопців в шкільній їдальні, хоча кожен ішов з дому, міг взяти собі щось на перекус, але ні, ми хотіли, щоб вони відчували нашу підтримку. Меню в хлопців було, як на весіллі, старалися дівчата.

Ми вірили, що блокпости можуть зупинити ворога. І стояли хлопці в дідових кожухах і валянках, на морозі, на вітрі. Один військовий, що приїжджав до нас по тушківку, скептично назвав їх бомженятами, але для нас вони були тоді героями.

А люди все їхали і їхали, втікали з міста в село. Приїжджали ті, кого не бачили вже років зо двадцять. У всіх перевіряли документи, розпитували до кого їдуть. Населення збільшилось удвічі чи й більше. А діти.. На другий день після влаштування блокпоста на ньому вже було повно дітей, їх проганяли додому, але вони відходили і здалеку спостерігали за тим, що відбувалося. Хтось з приїжджих хотів сфотографувати блокпост, та пильні хлопчаки влаштували погоню за чужаками, викликали дорослих, забрали документи і телефони, посадили в старостаті в "кутузку".

Приїхала поліція, розібрались. Хлопцям подякували, а фотографів відпустили. Ті ж хлопчаки на мотоциклах охороняли вишки мобільних операторів, бо десь почули, що їх підривають.

Спиртне на блокпостах заборонялось, але одного вечора хлопці, мабуть, таки трохи випили, і їм здалося, що з боку Олександрівки іде колона ворожої техніки. Миттю телефонами розлетілась команда всім збиратися в центрі і не пускати колону в село. Доки збирались, прояснилось, що ніякої колони нема, то круті мисливці ганяли по полях на джипах за кабанами.

Тепер це смішно, а тоді вірили, що коли на в'їздах в село стоять блокпости, то можна спати спокійно. Кожного разу, коли ви проїжджаєте повз їхні залишки, згадайте, які ми були згуртовані в ті перші дні вторгнення.