Жук Іван

9-а клас, Віньковецький ліцей

Вчителька, яка надихнула на написання – Саврій Світлана Гаврилівна

Чому бути українцем – це моя суперсила?

Я – українець. Оце і вся моя біографія.

В. Симоненко

Триває урок української літератури… Звучать патріотичні вірші… У простір і час закарбовуються рядки, які хвилюють серце й душу, які бентежать розум, які гартують у нас, юнаків та дівчат, національну гідність, національну свідомість, національний дух і гордість… Гордість БУТИ УКРАЇНЦЕМ!

І жах, і кров, і смерть, і відчай,

I клекіт хижої орди,

Маленький сірий чоловічок

Накоїв чорної біди, – моторошно від рядків поезії Ліни Костенко, які звучать з вуст моєї однокласниці…

І наче у відповідь я читаю оптимістичні строфи Василя Симоненка:

Народ мій є! Народ мій завжди буде!

Ніхто не перекреслить мій народ!

Пощезнуть всі перевертні й приблуди

І орди завойовників-заброд!

Ви, байстрюки катів осатанілих,

Не забувайте, виродки, ніде:

Народ мій є! В його волячих жилах

Козацька кров клекоче і гуде!

А далі створюється поетична мозаїка патріотичних віршів, які вплітають в ауру уроку мої однокласники…

І здається мені, що якась суперсила вселяється в мої м’язи, сила, яка наділяє мене надможливостями… СПРАВЖНЬОГО УКРАЇНЦЯ, який вірить в ЗСУ, який молиться за МИР, який бере участь в благодійних концертах, який пише Радіодиктант національної єдності… який розуміє, що БУТИ УКРАЇНЦЕМ – ЦЕ МОЯ СУПЕРСИЛА!

І знову чую рядки Ліни Костенко: «А ви думали, що Україна так просто. Україна – це супер. Україна – це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни».

Роздуми охоплюють мене… І, дійсно, Україна для мене – це не просто країна на карті. Це моя історія, моя культура, моя мова.

Мені 14 років – а я вже володію суперсилою, бо я – УКРАЇНЕЦЬ!

Бути українцем – це відчувати суперсилу ЗСУ, які мужньо боронять рідну землю, звільняють окуповані території, приближають день нашої Перемоги. Вони, мужні й безстрашні, стоять, як стояли наші славні предки, аби ми й наші нащадки могли гордо сказати: «Моя свята держава – Україна! Я – українець!».

Бути українцем надихає мене діяти заради Перемоги в боротьбі за свободу, мир та процвітання. Заради Перемоги готовий докладати всіх можливих зусиль. І я щиро вірю: чи то через навчання й творчість, або шляхом громадської та волонтерської діяльності можна наближати перемогу, тримати щит боротьби в тилу.

Наче подумки гортаю сторінки волонтерської діяльності…

Активно беру беру участь у благодійних заходах, які організовує наш ліцей: ми плетемо маскувальні сітки та «кікімори», збираємо продуктові набори для наших захисників. Разом з концертно-волонтерською бригадою «Граймо», що діє при Будинку культури,

граю на акустичній гітарі…проводимо благодійні концерти для збору коштів для ЗСУ. І хоча вклад мій ще зовсім не такий помітний, та, якщо об’єднати зусилля всіх українців, то омріяна Перемога обов’язково настане…

Сила духу та віра в щасливе мирне майбутнє України переповнює мене, бо БУТИ УКРАЇНЦЕМ – це суперсила! Ми маємо право на життя, на свою територію, на життя на рідній землі. Ми – УКРАЇНЦІ, ми – вільна нація!

Буває, часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,–

оці степи, це небо, ці ліси,

усе так гарно, чисто, незрадливо,

усе як є – дорога, явори,

усе моє, все зветься – Україна.

Така краса, висока і нетлінна,

що хоч спинись і з Богом говори, – повертаюся зі своїх роздумів в реальну ауру уроку та чую поезію Ліни Костенко, яку хором читають мої однокласники…

…Раптом звук повітряної тривоги… Урок переривається… Війна триває…

Та ми не лякаємося, бо ми сильні духом, бо МИ УКРАЇНЦІ зі святим заповітом Великого Кобзаря:

Борітеся — поборете!

Вам Бог помагає!

За вас правда, за вас слава

І воля святая!