Ольга Володимирівна з родиною вчасно виїхала з Миколаєва. Вони жили в іншій частині країни, та з часом все ж переїхали ближче до рідного міста. Ольга мріє, що війна закінчиться, і можна буде повернутись додому.

Ми з Миколаєва. В перший день війни виїжджали, не знаючи, куди їхати. Вже в дорозі нас друзі покликали до Вінниці, де ми були три місяці. Потім так склалось, що були в Хмельницькому. Зараз близько до Миколаєва живемо в селі.

Я досі пам’ятаю перший день війни. В таке ніхто не вірив. Ми були вдома вночі. Спочатку будильник, потім: бабах - і все горить! Пам’ятаю дуже багато машин, які їхали з міста.

Ми практично нічого не бачили - тільки перші години, коли все бахкало та горіло. Тоді були натовпи людей біля банкоматів, на заправках - всі кудись їхали.

Зараз Миколаїв виглядає моторошно: кожен день вибухи, всі інститути зруйновані. Я приїжджаю інколи додому, але кожен раз страшно.

В плані життя нічого страшного з нами не сталося: люди всюди чуйні, ставилися добре. Тяжко лише те, що ти не дома і не знаєш, коли повернешся. Чи буде цілою твоя домівка, твої родичі.

Ми не стикались з особливими труднощами, бо поїхали до Вінниці - там було відносно тихо. Вже набагато пізніше там стало страшно. Важко було тільки те, що багато людей жили в одній квартирі.

Коли виїхали за межі Миколаєва на Київську трасу, страшно було їхати біля нашої військової техніки. Тоді не на всіх заправках можна було заправитись. Ми звикли, що кошти на картах, а потрібна була готівка. З собою ми забирали кицьку. Вивезли її в село до родичів, а коли повернулись назад, ми її забрали.

Напевно, з пів року ми не працювали, дитина вчила уроки на телефоні. В цілому нічого такого. Потім я отримала змогу працювати онлайн, тепер хоч заробіток якийсь є – оплачувати ту саму комуналку. Я була бухгалтером, і зараз не на повну ставку онлайн продовжую працювати. Коли ти отримуєш допомогу як переселенець та якусь частину зарплатні, то стає трошки легше.

Якщо щось почнеться, звісно, доведеться виїжджати і звідси. Тут зараз я практично дома. Частина родини в Миколаєві, і я не хочу нікуди їхати. Я не знаю, скільки це триватиме. Хотілося б, щоб закінчилась хоч до середини наступного року. Щоб ми могли повернутись додому, в Миколаїв. Хочу, щоб все було, як раніше. А поки що якось відволікаємось. Коли дуже багато працюєш - втомлюєшся і відключаєшся від того, що відбувається. До того ж, зараз уроки.