Перший день війни мені запам'ятався тим, що росіян було дуже багато, а наших хлопців було дуже мало. Ми нашим усе давали: і ліки, і їжу. Був вітер, холодно. Ішов сніг із дощем. В росіян була повна екіпіровка, а на наших було шкода дивитися, бо їх було десь 30 чоловік, а в окупантів – приблизно 200 танків. Вони й досі в мене перед очима…

Ми в селі жили - у нас харчі були, ми не голодували. У нас і картопля була, і м'ясо. Хто не ледачий, той усе мав. Корова в нас була. Але не було коштів на пральний порошок, наприклад, тому що чоловікові не віддали зарплату. Він працював до останнього, а йому не заплатили грошей. 

Переживали за дітей - вони були в Запоріжжі. Скучали. Чоловік два роки не бачив дітей - з 9 лютого. Хоча ми живемо за 100 кілометрів одне від одного.

З початком війни я захворіла на онкологію, тому виїхала на лікування до Запоріжжя, і зараз тут.

Мені дуже шкода всіх цих хлопців, які загинули. А якась мати чекає дитину…