Скитання багатодітної родини по Україні та за кордоном завершилися вдома, але життя для них не покращилось

Ми багатодітна, малозабезпечена родина. До війни жили непогано, старші діти навчалися, а ми з молодшим були вдома.

Вночі з 23 на 24 лютого ми спали – бо діти, як завжди, зранку повинні були йти до школи.

Серед ночі залунали телефонні дзвінки: нам всі повідомляли, що почалася війна. Ми навіть уявити цього не могли!

Побули два дні вдома, побігали цілими днями і ночами в укриття, а потім заради спокою своїх дітей я вирішила поїхати до Ужгорода. Приїхавши туди, я зрозуміла, що фінансово ми неспроможні там жити, і ми виїхали за кордон. Пробувши за кордоном три місяці, зрозуміли, що дуже сумуємо за домівкою, і повернулися.

Зараз ми проживаємо у Києві, але нам дуже важко, бо гуманітарна допомога тільки для тимчасово переміщених осіб. Але ж моїй найменшій дитині тільки два роки буде. За цих обставин мені навіть на роботу вийти неможливо. Я незаміжня, залишити дитину немає на кого. Ось так війна зруйнувала наше звичайне життя.