Дудіна Анастасія, 16 років,

ліцей № 4 «Успіх», м. Краматорськ

Есе «Один день»

Якщо говорити про себе, то розуміння війни в моє серце прийшло не одразу. Швидше за все, це не відобразилось в моїй свідомості як конкретна дата. Я пам’ятаю емоцію людей, які вели мову про незрозумілі речі для мене.

Згадую, який стурбований і переляканий вигляд мала моя мама, шепотіння дорослих і фразу: «Що ж буде далі?» Гучність пострілів і снарядів прийшли в моє життя значно пізніше, тому що з початку я не до кінця розуміла, що це.

Переховуючись із старшою сестрою у бабусі, ми тримали одна одну за руку й просили, щоб все це якнайшвидше закінчилось. І саме цей день став для мене початком війни.

Що цей день означав для мене і моєї родини? Можу сказати лише одне: це був найдовший день у моєму житті. Нерозуміння й невизначеність подальшого життя, його тривалість і абсолютний сумбур у моїй голові не давали можливості чітко мислити.

Досі перед моїми очима танк, який я побачила вперше саме в той день. Він був з якогось кіно. Ще один спогад, який у мене залишився з того дня – це коли ми їхали на машині з дідусем повз блокпост.

Тоді я вперше побачила людей з автоматами у формі, які мали дуже страшний вигляд. Я запитала в дідуся: «Хто це?» А у відповідь почула: «Не звертай уваги, це звичайні люди, тільки у формі».

Про офіційний початок війни я дізналася з телебачення. Пам’ятаю, як один із дикторів абсолютно сухим голосом розповів про воєнні події. Уся ця маячня повторювалась по всіх каналах. Я, зовсім юна дівчина, не могла усвідомити, що перебуваю в центрі цих подій, а мама сумно зітхала, коли чула про людські втрати по ТБ. У наше розмірне і буденне життя прийшла нова реальність.

Людський біль, втрата мирного населення, смерть військових – це те, що оточувало мене на той час. Нерозуміння, кому й для чого це потрібно, перемішалось зі страхом, але й душевний біль був нічим не менший. Нікому не побажаю народитись або жити під час війни. На жаль, це стало для мене не дуже гарним досвідом.

Що означає для мене мир? Це водночас і складне, і просте запитання. Ось як я уявляю. Мир – це коли ти йдеш по вулицях і впевнений (на), що тобі назустріч не прилетить снаряд чи ще щось. Ти можеш не перейматися, що не встигнеш добігти до бомбосховища. Не впевнена, чи можна так казати, але складність миру в тому, що люди його не хочуть. От і все.