Перехрест Анна
Вільногірський ліцей №5 Вільногірської міської ради Дніпропетровської області
Вчитель, що надихнув на написання есе: Доброгорська Юлія Іванівна

Чому бути українкою – це моя суперсила?

«Чому бути українкою – це моя суперсила?». Над цим питанням я міркую досить довго. Тож спробую дати відповідь на нього.

Бути українкою – це не просто стан громадянства, це особлива праналежність до культурного, історичного та національного спадку. Це стан, який наділяє нас унікальними якостями та цінностями, що зробили нашу країну неповторною. Чому варто пишатися тим, що ми українці? Існує безліч різних позитивних та значущих причин.

Україна має величезну культурну спадщину, включаючи унікальну музику, танці, мистецтво, літературу та неперевершену кухню. На мою думку, наші вишукані страви не зрівняються ні з чим. Також наша країна обдарована природною красою: красиві пейзажі, гори, річки та моря. Пишатися своєю країною – означає дбати про її унікальну красу та зберігати її для майбутніх поколінь. Хочу виділити те, що українці вирізняються спритністю та винахідливістю, і ця риса допомагає знаходити рішення у різних непростих життєвих ситуаціях.

Наша країна славиться своєю гостинністю та теплом. Люди з усього світу з’їжджаються сюди, щоб відчути цю атмосферу та насолодитися красою України.

Від початку повномасштабного вторгнення країни- агресора, наш народ показав найсильніші свої сторони. Ми довели усьому людству, що не дивлячись на кількість населення та розмір країни нападника, яка більша у десять разів, справляємося з ним та не здаємося. Адже ми та нація, яка, об’єднавшись, буде йти до кінця. Прикладом цього є тернистий шлях за незалежність України.

Україна – «ласий шматок» посеред європейського континенту. Тож не дивно, що він муляв очі багатьом загарбникам і, перш за все, нашому «сусіду» - рашистам. Природня, генетична необхідність українців господарювати завжди викликала ненависть у росіян.

Їм здавалось, що загонять вони селян у колгоспи, позбавлять власності, і селяни підкоряться “совєтам”. Так воно і сталось… Та лише не підкорилось, а вимерло українське село.

Росіянам здавалось, що варто придушити українське мистецьке відродження 20-30-х років двадцятого сторіччя, і наша нація вимре!

Але ж ні! Ми ще зараз «оживлюємо» твори, що належать до періоду «Розстріляного відродження». Ми вивчаємо спадщину Зерова, Куліша, Крушельницького, Курбаса, Підмогильного, Вороного. І в цьому моя суперсила, наша суперсила – у пам’яті! Ми нікого ніколи не забудемо! Не забудемо триста студентів, що полягли в нерівному бою з більшовиками під Крутами 1918 року.

Не забудемо понад сім мільйонів українців, померлих в голодних муках 32-33х років.

Ці факти та багато інших свідчать про страдницьку долю моєї нації і в той же час про нездоланність її!

Мені сумно, коли думаю про те, що найгеніальніші українці завжди помирають першими.

А хто ж виживає в горнилі боротьби? Чия кров тече в моїх жилах? Які козацькі гени не дають мені спокою?

Я впевнена, моє покоління - унікальне! Наша місія - унікальна. Ми є свідками великих геополітичних змін. Та, найголовніше, ми були і залишимося українцями. Нас із небес підтримують наші герої. І наша суперсила – у цьому міцному зв’язку поколінь!