Ми з Херсонської області. Мені і чоловікові по 30 років, дитині - чотири. Життя до війни у нас було чудове: хороша робота, цікава. Дитина ходила в дитячий садочок. Найкращі сусіди в нас були, друзі, улюблені місця. 

Ми проживали біля Нової Каховки, у нас з вікон будинку видно Каховську ГЕС. Прокинулись від вибухів, повибігали на вулицю і ми, і сусіди. Побачили величезні груди - то бомбили завод. Ми думали, що будуть стріляти в Каховську ГЕС, тому швиденько зібрали речі, які помістились в одну валізу, і поїхали.

Буквально місяць ми сиділи в родичів під вибухами, під російською ордою. Окупанти не давали проїхати до Нової Каховки, у нас не було хліба. В магазинах з перших днів люди закупили, що могли. 

Російські окупанти зайшли до нас з першого дня і все захопили. На наступний день вони розграбували повністю магазини, і купити нічого не можна було. У нас були якісь запаси - так і просиділи. Потім у нас дитина хвора і не було ліків.

В квітні ми виїхали звідти і переїхали  до Миколаївської області також до родичів. Дуже довго виїжджали звідти, два рази нас повертали. Наша колона була майже вісім кілометрів. Потім ми їхали майже цілий день польовими дорогами через села, через окуповану територію. Благополучно добрались на підконтрольну територію України і в нас зараз все добре. 

Зараз знаходимось в селі, бо тут тихіше. Роботи немає. Мешкаємо в родичів і шукаємо роботу. Можливо, десь знайдемо, а якщо тут буде не дуже тихо, то знову будемо десь їхати.

Ми віримо в нашу перемогу. Віримо в ЗСУ, допомагаємо нашій армії.