«Ми сиділи в притулку, плакали й телефонували батькам»

Я народилася в Донецьку – місті мільйона троянд, доглянутих і чистих вулиць, красивих парків і пам’яток.

Поруч із моїм будинком була російськомовна школа, але ми з батьками вирішили, що я буду навчатися в україномовній школі. Незважаючи на те, що вона була далеко від мого будинку, я із задоволенням бігла туди щоранку. Улітку ми завжди їздили на море або в ліс відпочивати.

У 2012 році Донецьк приймав Чемпіонат Європи з футболу. Було реконструйовано аеропорт, залізничний вокзал, побудована перлина нашого міста – «Донбас Арена».

Потім почалася війна. Я досі пам’ятаю день, коли після уроків ми з друзями гуляли у дворі школи, як раптом різко пролунав дуже страшний гучний вибух. Усі злякалися, побігли до школи. Ми сиділи в притулку, плакали й телефонували батькам. Було дуже страшно.

Ми тимчасово виїхали з Донецька. Усі мої друзі й родичі роз’їхалися по різних містах.

Зараз вечорами на вулицях у Донецьку дуже мало людей, машин, місто дуже спорожніло. Дуже хочу, щоб настав мир, щоб донеччани повернулися до своїх домівок, зустрілися з рідними, щоб ми гуляли й не згадували про комендантську годину.

У 2014 році наш донецький бізнесмен Рінат Ахметов організував для дітей табір на «Донбас Арені». Я із задоволенням до нього ходила. У 2015 році за програмою «Мирне літо» я поїхала в табір «Факел» у Бердянську. У 2016 році я була в таборі «Альбатрос» у Генічеську. Наступного року їздила в табір «Дельфін» у Святогорську. А в 2018 і 2019 роках завдяки цій програмі я була в таборі «Перлина Донеччини».

Дуже хочу, щоб наша футбольна команда «Шахтар» повернулася в Донецьк і зіграла матч на рідному стадіоні «Донбас Арена».