Я жила в Сєвєродонецьку. Місто постійно обстрілювали. Ми з донькою сиділи в підвалі. Не було світла і опалення. Було дуже холодно. Я весь час боялася за дочку і за маму. Іноді просто не розуміла, що відбувається і як таке взагалі можливо.

Я працювала на "швидкій допомозі". Ми виїжджали на виклики, поки могли. Потім станцію закрили, бо через постійні обстріли стало занадто небезпечно. 

Потім я виїхала до Черкас. Зараз тут спокійніше. Але думки все одно повертаються туди. Я просто чекаю на мир.