Варава Даяна, КЗ СОР "Лебединський педагогічний фаховий коледж ім. А. С. Макаренка"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Перевозник Лариса Олександрівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Як швидко може змінитися життя людей за одну ніч? Чи реально осмислити   сенс буття за один день?  

Початок 2022 року, зима. Лапатий сніг падає на порожні вулиці мого села. Скоро дванадцята година, з хвилин на хвилину різнокольорові вогні розфарбують похмуре небо, у повітрі з’явиться запах пороху салютів, і весь світ на деякий час забуде про всі свої проблеми та насолодиться спомином дитинства – Новий рік.

Щовечора я милувалася, як маленькі сніжинки падають на землю, мене зачаровувала  краса вранішніх малюнків морозу на вікнах та засніжених дерев у садку.

Щічки щипав мороз, руки мерзли від холодного вітру, а дитячий сміх, ніби дзвоники, було чутно на кожній вулиці.  Дні, ніби вода, утікали крізь пальці рук. Ось так минули канікули, час повертатися до навчання…

24 лютого 2022 рік. Шоста ранку. Мій сон перебили глухі вибухи за вікном.

Спочатку я не думала про те, що це може бути, доки в кімнату не зайшла мама й промовила: «Доню, прокидайся. Збери всі найважливіші речі  та тепло одягайся». «Що? У чому справа?» – запитала я. І мама дала відповідь, яку я не очікувала почути: «Війна. Почалася війна!».

Мій світ обірвався на першому слові. Яке життя буде в час війни? Як ми будемо ми жити? Чи будемо живі? Скільки ж питань затаїлося в думках, і жодної відповіді так і не знайшлося.

Кінець тижня був жахливим. Ми сиділи без води, світла  та їжі. Моє серце пробив удар, коли вулицями почали бігати голодні тваринки. І я зрозуміла: «Якщо я хочу зупинити війну, то маю почати із себе».

Так і почалася моя історія. Історія, яка триває вже третій рік.

Незважаючи на проблеми з коштами, я почала допомогати кинутим тваринам. Будувала їм домівки, відкривала великі збори, щоб придбати  корм, варила разом з мамою каші та годувала котиків і собачок. Все почалося із маленьких пухнастиків, які потребували найбільше допомоги.

Адже вони не розуміли, що відбувається у світі, як їм вижити без людини.

Переломний момент. На початку березня на фронт забрали брата. І  в червні  ми прощалися з ним на місцевому цвинтарі. Купа ненависті, зла  та нерозуміння, чому ми маємо вмирати як нація? Чому ціль – невинні люди? Знову думки…багато думок.

Копійка до копійки, аби допомагати ЗСУ. Кожного тижня збори необхідного: скільки потрібно всього, аби зберегти життя хлопців.

Великі кошики з їжею, віддавали всі свої речі, які могли підійти хлопцям на змінну. Знову відкриття зборів: плетемо сітки. Багато сіток, різних за розмірами, кольором. Збір коштів на автомобілі, бронежилети, кулемети.

Знову зима, місцеві та діти змінюють військових на сільському блокпосту. Допомагаємо військовим водою та їжею, прилаштовуємо в будинках, аби вони могли відпочити та набратися сил.

Кожен день земля здригається від вибухів. Горять ліси та поля, люди власноруч гасять пожежі, рятують тварин та допомагають у самому пеклі.

Як хочеться повернутися в мирні часи, де замість вибухів, звуку літаків та ракет чути ранковий спів соловейка, де тварини не бояться довіряти власним господарям,  де хлопці та дівчата проводять свою молодість не в окопах, а за партами.

Саме зараз починаєш усвідомлювати, що ми надто переймалися  повсякденними проблеми, витрачали час на безглузді сварки та роботу.  

Цінність життя пройшла червоною річкою стального болю, розділивши нас  на два світи, на два життя.  Переконана: допоки ця жорстокість править світом  та душами людськими, не жити нам в добрі та мирі. Водночас вірю в те, що мій шлях у цій боротьбі стане початком кінця жорстокого світу.

На все потрібен час, на все потрібні старання. Розуміючи ситуацію в країні, ми маємо бути одним народом, який вірить в  нашу Перемогу.  

І одним із ключів, який допоможе її наблизити, стане  Добро.

Прийде зима, вечірня завірюха,

Не чути вибухів, нічних салютів.

Ніхто не ходить, не вітає,

Ніхто цукерками не пригощає.

В будинках тиша, на вулиці зима,

В окопі брат чийсь голода.

Така зима, такий початок року,

Роки все йдуть, спішать немов годинник,

Із жалем, сумом, болем на душі,

Вшануй героя, вічно молодого.

Що власну душу, за майбутнє положив.

Слава Україні!