Коли дізналися про початок російського вторгнення, я збиралася на роботу в школу, будила трьох власних доньок. Чоловік у цей час був на службі.

Під час війни шокувало все: вибухи, кількість людей, які покидали великі міста, страх, чи буде завтрашній день, і якщо буде, то який...

З гуманітарною катастрофою стикнулися частково.

Чоловік в ЗСУ. Ми сумуємо жити на відстані один від одного.

Були приємні моменти - це підтримка чужих людей на вулиці, коли один одному говорили, що ми витримаємо.

Зараз працюю вчителем, зарплатня невелика, на місяць її не вистачає, на жаль. Про зміну роботи розмірковую. 

Є речі, які нагадують про трагічні події, що розпочалися 24 лютого 2022 року - це спогади. Вони міцні, і їх не стерти нічим, лише Перемога зможе допомогти зробити їх туманнішими, але не дуже, бо війна забрала багато людських життів, покалічила тисячі доль наших українців.