Шевченко Вероніка, учениця 10 класу Ірпінського академічного ліцею НУБіП України

Вчитель, що надихнув на написання есе - Лук'янченко Лариса Володимирівна

Чому бути українкою – це моя суперсила?

«Бути українкою – це моя суперсила!» Цю фразу нині ми чуємо найчастіше. Багато людей навіть закарбовують ці цінні слова на одязі, сумках та у вигляді тату на тілі. Однак чи це все просто хайп, а чи насправді бути українкою – це неперевершено? Я гадаю, що всі ми стали більш свідомими після кривавого двадцять четвертого лютого.

Для нас усіх ця подія стала  поштовхом до кращого. Вона розірвала кайдани багатолітньої давності, надягнуті на нас імперіями. Ми не скорилися, а вийшли зі зброєю в руках і  сказали: «Замість «Києва за три дні» буде вам «бавовна» по «об'єктах прийняття рішень!»

Навіть у найважчі часи українці знаходять привід для посмішки. До прикладу, бабуся, яка вказала напрям росіянам на вихід із села, Роман Грибов, який сказав, куди слід рухатися російському кораблю, жіночка, яка банкою огірків збила дрон, чоловік, який знайшов правильне використання для рашистського БМП та інші. Ми, українці, кмітливий та розумний народ, у нашому господарстві все стане в пригоді, навіть танк.

Незважаючи на те, що у нас в країні зараз війна, люди продовжують плекати культуру, пропагувати українське, за рахунок концертів збирати кошти  для ЗСУ.

Наші люди – незламні! Як, скажіть мені, можна перемогти народ, який голими руками зупиняє танки? Як можна перемогти народ, який під час обстрілів та блекаутів співає «Червону руту» та «Червону калину» в укриттях, у метро? Невже можна зламати народ, чию мову забороняли більше 130 разів?

Скільки б нас не принижували, скільки б не торочили, що нас не існує, скільки б не забороняли і нищили  голодом – ми стояли, стоїмо і будемо стояти на своїй землі та обороняти від будь-кого, хто зазіхне на неї.

Ми стоятимемо до останку, ми не коритимемося, ми будемо боротися. Допоки стане сили, допоки куля не проб'є тіло, ми будемо панувати на своїй землі.

Як говорила одна дуже відома людина: «Допоки існує українська мова, доки існуватиме Україна!» Мова – це код нації, це її ідентифікатор, це її культура. Мені дуже імпонують слова Сергія Жадана: «Мова вмирає тоді, коли нею не говорять про любов».

Українці –  це сильна, непоборна нація! Ми не скорилися в минулому, не прогнулися під жахливі імперські наративи. Не здамося і зараз! Україна була, є та буде! І саме в цьому наша неповторність та унікальність. Ось чому бути українкою  – це і є моя суперсила!