Жук Софія, учениця 11 класу КЗ «Верхньосамарський ліцей Близнюківської селищної ради Лозівського району Харківської області»

Вчитель, що надихнув на написання есе - Жук Оксана Миколаївна

Війна. Моя історія

Ніколи вже не буде, як раніше,                                                                                                      

Це наша доля, не жахливі сни.                                                                                             

Ми стали на одне  життя сильніші,

Ми стали поколіннями війни. 

Війна розділила нашу історію на «до» і «після». Зухвала, неочікувана агресія російської федерації вирвала з мирного життя українців, і всі вони: цивільні, пекарі, різноробочі, медики, студенти -  в одну мить перетворилися на воїнів, на захисників, які зброєю і власним серцем прикривають від підступної навали всю країну і весь народ.

Ми на своїй землі, ми витримаємо, хоча маємо багато безневинних жертв. Ворог думав, що війною він роз’єднає Україну, але навпаки він її об’єднав.

Весь світ побачив, що Україна - це не та країна, яка може просто впасти. У нас дуже чудові слова є в гімні: "Душу й тіло ми положим за нашу свободу". Це дуже сильні слова, які розуміє кожен українець. Ці слова відповідають дійсності - ми готові віддати своє життя, аби наші діти жили у вільній незалежній державі, щоб тут не було жодного "русского міра"...

Я знаю про війну трохи більше, ніж моє оточення. Мій тато воює з перших днів повномасштабного вторгнення, а саме, 25 лютого 2022 року, він уже був у військкоматі. Звільнення Ізюма, Балаклії,  бої під Бахмутом, а зараз Куп’янсько-Лиманський напрямок - ось його бойовий шлях.

Нагороджений  орденом «За мужність» ІІІ ступеня та почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий хрест». Безсонні ночі, тривога за його життя, поранення на полі бою, лікування в госпіталі - все це доводиться переживати моїй сім'ї. Я дуже пишаюся своїм татом він, – герой, який ось уже півтора роки  стоїть на захисті України і на захисті  нас з вами. Він, і мільйони тих свідомих українців, українок, які наближають нас до перемоги.  

Я ще зовсім юна. І хоча життєвого досвіду в мене небагато, проте розумію, що людина, віддана своєму народові, яка любить свою Батьківщину, готова її захищати у  найважчі хвилини, ця людина, живе і працює заради процвітання свого краю.

Я вірю в ЗСУ, бо своєю мужньою боротьбою вони нам показують гідний приклад того, як потрібно нищити підступного ворога. Саме завдяки ЗСУ Україна продовжує існувати як суверенна незалежна держава, а мільйони її громадян — жити у нормальних умовах, наскільки це можливо під час бойових дій на території країни. Ми, прості українці, знаємо, що Перемога у цій війні неодмінно буде за нами. Україна понад усе!