Щокіна Марія, 15 років, учениця 9-Б класу спеціалізованої школи №53 з поглибленим вивченням німецької мови, м. Київ

Вчителька, що надихнула на написання - Коцар Ольга Олександрівна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

Тільки втративши щось, розумієш цінність втраченого - саме цього навчила нас війна за ці пів року. Значущість Батьківщини, рідного дому. Які б гарні умови не були на чужині, ніщо не замінить дорогу серцю землю.

Ранок. 24 лютого. На сусідній вулиці щось вибухає, будинок здригається, і в нас відчиняються вікна. Ми з мамою прокидаємось, але так і не розуміємо, що відбувається. Подивившись новини, стає зрозуміло: почалась війна. Чутки про це були й раніше, але я не сприймала їх всерйоз. Після усвідомлення й більш-менш прийняття нової реальності, ми вирішили поки що залишатися в місті.

Закупились продуктами, зібрали тривожну валізу й пішли наводити лад у підвалі нашого будинку, адже наступні декілька тижнів прокидатимусь там.

Увесь цей час моєю підтримкою та віддушиною була подруга, яка також була з нами в підвалі. До війни спілкувались рідко (хоча живемо у сусідніх будинках), але в ті дні дуже зблизились. Ці пів року завжди підтримували одна одну, незважаючи на те що я від’їжджала на декілька місяців до іншого міста й ми були на великій відстані. Упевнена, що допомога близької людини дуже важлива, щоб залишатися в нормальному стані й не замкнутися в собі через постійний стрес. Також я почала проводити більше часу з мамою. Не могла уявити, що матуся дуже дотепна, добре знає літературу, може підтримати будь-яку тему, що цікавить мене, дати влучну пораду. Нам сподобалось вивчати старовинні рецепти українських, давно забутих страв. Щотижня намагаємося готувати щось із шедеврів кулінарії. Ми справжня родина, яку труднощі ще більше згуртували. Разом подолаємо усі страхи, пережиті протягом цих місяців, і дочекаємося миру. Найбільше моє бажання - це бачити мою дорогу неньку із щирою усмішкою, красивою і щасливою з величезним букетом квітів! Це і є МИР!