Під час обстрілів наш будинок отримав пошкодження, він знаходиться в «червоній зоні». Дуже важко. Зараз я проживаю з чоловіком, дітей у нас немає. До вересня з нами жила мама, але вона померла. У зв'язку з війною ми з чоловіком втратили роботу, не досягнувши пенсійного віку.

Перший раз Мар'їнку обстріляли 11 липня 2014 року. Це було вночі. А наступного дня ми поїхали до племінника, в безпечну частину Мар'їнки. Ми забрали маму чоловіка і його тітку і жили там чотири роки. Там теж були руйнування в будинку. Потім переїхали в будинок до родичів.

У 2015 році обстрілювали дуже сильно, особливо страшно було в червні. До нас у двір впав снаряд, вилетіли вікна, були зруйновані споруди. Руйнування були страшні. Доводилося ховатися в підвалі або на підлозі будинку. Ми не знали, що буде. Це жахливо.

Ми сподіваємося, що колись зможемо повернутися в свій будинок

Додому повернутися ми не можемо. Навіть не через те, що там немає води та опалення. Там "червона зона", вона регулярно обстрілюється. До того ж, я інвалід третьої групи. Вода в Мар'їнці дуже брудна, не придатна до вживання. Питну воду ми купуємо.

Ми сподіваємося, що колись зможемо повернутися додому. У матеріальному відношенні стало складно, раніше була робота, нам було значно легше. Безпеки ніякої немає, тому що кожен день стріляють. Мені хотілося б прокинутися, і щоб це виявилося страшним сном. Але війна триває вже восьмий рік. Дуже страшно.

Великою підмогою для нас була гуманітарна допомога. Мама і чоловік отримували продуктові набори від Фонду Ріната Ахметова і Червоного Хреста.

Мрію, щоб закінчилася війна, хочу повернутися додому і жити там.