До війни я працювала, все було добре. Коли в місті почалися сильні обстріли, довелося ненадовго виїхати, але незабаром повернулися, тому що дуже хотілося додому. Спочатку ми ховалися в бомбосховищі, а потім набридло і весь час залишалися вдома.
За сім років війни ми вже настільки звикли до всього, що все сприймається спокійно. Було дуже боляче і неприємно, коли стався обстріл тролейбуса на Босе.
Дуже важливу роль зіграла гуманітарна допомога. Вона сильно допомагала, коли припинилася виплата дитячої допомоги, не було пенсії. Я отримувала дитячі набори від Фонду Ріната Ахметова. Все було організовано швидко і своєчасно, пункт видачі знаходився біля будинку. Мрію, щоб війна швидше закінчилася.