Обстріли Снігурівки починались раптово. Люди бігли до підвалу напівроздягненими і дуже боялись захворіти, бо в окупації з ліками було скрутно 

Мені 46 років. Сиджу вдома у Снігурівці і займаюсь домашніми справами, бо моя робота розбита. 

24 лютого мій чоловік повинен був їхати в командировку, тому о четвертій ранку він був на вокзалі й чув вибухи, а я не чула. Я прокинулась о шостій ранку. Якраз зайшов чоловік і сказав, що війна почалась. Я відповіла, що не може такого бути, він жартує. Спитала: «Ти що, запізнився на поїзд?» Він каже: «Ні, війна почалась. Лєно, війна! Ввімкни телевізор». 

Ми на роботу пішли і побачили, що прапор в Каховці підняли, Херсон обстрілювали. Таке відчуття дуже погане. Я тільки батька поховала 20 числа. У свекрухи прямо в магазині стався серцевий напад. Вона дві ночі не спала, бо не могла зрозуміти, що це росія напала на нас. 26 лютого пішла до магазину і їй стало погано - миттєва смерть. 

Ставало все гірше і гірше. Дитина моя в Миколаєві була, а ми нікуди не виїхали. Мама залишилась у мене, і ми сиділи тут в окупації. 

Мені дуже було страшно. Зараз літаки літають. Тільки стане десь гучно - вже страшно. Я два місяця взагалі з хати не виходила. Чоловік до мами їздив їсти возив, ходив за хлібом. 

19 березня рашисти зайшли в Снігурівку. Нам не вірилось, що таке не може бути у 21 столітті. На роботі всі були в шоці, та і зараз залишитись без роботи. Дуже страшно за всіх. 

У нас ще бабусина хата залишилась і хата жінки, яка померла. Ходили до криниці люди. З ліками якось організм тримався, не хворів, хоч були в підвалі і бігали без носків, як тільки тривога. Один носок в руці, інший - на мені, тапки в руках - і в підвалі вже одягались. Ще до травня місяця возили до нас пошту і передавали через Баштанку. Ми протягнули на тих ліках, що були -  організму сказали, що хворіти не можна. Дочекались наших і не захворіли. Без води, без світла - аби був мир. Пристосувались без світла погано, але, слава Богу, всі живі-здорові. 

Дуже хочеться, щоб війна швидко закінчилась. Люди в росії якісь неадекватні. Віримо в ЗСУ - що їх виженуть і відіб’ють. Хочеться, щоб швидко, щоб хлопці не гинули, міста не гинули.