Мене звати Інна Олександрівна. Частина мешканців нашого селища виїхала в більш безпечні місця, наша родина залишилася. За час війни тут зруйновані всі школи, бібліотека, церква, промислові та аграрні підприємства. Багато зруйнованих та пошкоджених будинків. Наш будинок також пошкоджений. Поки що залатали тимчасово вікна, двері, дах, та чекаємо на кошти з Є-відновлення на капітальний ремонт.

Навчання в школі відбувається онлайн, постійні повітряні тривоги перешкоджають безперебійному навчанню, але донька дуже старається, навчається дуже гарно. Місцевим мешканцям надають гуманітарну допомогу.

Першого дня наша родина залишилася вдома, бо повідомили, що почалася війна. Ми чули вранці вибухи, було страшно, світло ще було, тому весь день ми провели біля телевізора, слухаючи та дивлячись новини в країні. Основне питання було - що буде далі?

Я відразу повідомила доньці про початок війни, вчителька в загальному чаті написала, щоб діти не йшли до школи на навчання. Ми чули вибухи здалеку. Донька ще нічого не розуміла, але, дивлячись на схвильованих батьків, і собі хвилювалася. Ми були впевнені, що війна скоро закінчиться.

Найстрашніший день (вірніше - ніч) була 15.10.2022 р., коли ми сім'єю полягали спати, і о 23.00 годині стався приліт на наш будинок касетним снарядом. Пошкоджені дах, вікна, двері, опалення будинку, в дворі пошкоджені господарські будівлі, паркан, тощо. Але основне, що члени нашої родини залишилися неушкодженими.

Наша донька після перенесеного прильоту почала помітно заїкатися, нервувати, замикатися внутрішньо. Зверталися за допомогою до психолога та до логопеда, після допомоги яких донька стає трохи спокійнішою, веселішою, але не надовго.