Юлія з чоловіком вже тікали від окупації росіян з Донецька, і знову їх наздогнала війна

До війни ми жили в Гуляйполі. Зараз ми в Запоріжжі. Довелось виїжджати, тому що були дуже потужні обстріли. У нас розбитий дім, вікна.

Від початку війни ми протримались вдома два місяці. Але було дуже гучно і страшно за дитину. З харчів було лише те, що лишалося із запасів. Води не було, світла також. Зв’язок мобільний був через раз.

Чоловік заряджав телефон через машину. Щодо ліків - обходилися своїми запасами, бо купити було ніде. У магазин завозили тільки хліб, та й то - раз на тиждень.

До війни ми працювали з чоловіком. Тільки купили будинок, почали в ньому жити, і довелося знову тікати. Зараз ми обоє без роботи. Дитина навчатиметься онлайн, у неї теж змінилося життя.

Для нас це вже вдруге. Ми з чоловіком жили в Донецьку, переїхали звідти до Гуляйполя. Там ми винаймали квартиру. Але в чоловіка була гарна робота, у мене - теж. Довелось все кинути: побутову техніку, речі, меблі. Ми приїхали в спортивних костюмах та шльопанцях.

Зараз ми обрали найближче велике місто. Поки що ми у Запоріжжі, бо тут безпечно, а далі вже – як складуться обставини. Ми в пошуках роботи, зараз із нею дуже тяжко. Але головне - що ми разом і один одного підтримуємо.

Хочеться, щоб закінчилася швидше війна, був мир, і ми повернулися додому. Ми думаємо, що на День Незалежності будемо святкувати й День Перемоги.