Широка Юлія, 15 років, студентка 1-го курсу КЗ «Нікопольського фахового педагогічного коледжу» ДОР» Дніпропетровської області, с. Червоний Тік

Вчитель, що надихнув на написання есе: Пеліван Антонія Дем’янівна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

24 лютого 2022 року ми з братом прокинулись і, нічого не підозрюючи, почали збиратися до школи. Але на нас чекала страшна звістка – в Україні почалася війна. Війна… Просто слово, але скільки горя і болю воно приносить усім людям на землі. Тата зранку викликали на роботу, мама ходила засмучена. Я розуміла, що Росія напала на Україну, але не до кінця усвідомлювала наскільки це серйозно. Постійно слідкувала за новинами. Це все здавалося ніби страшний сон. Кожен день я прокидалася з надією, що весь цей жах нарешті скінчиться.

Минали дні, а війна ставала все страшнішою і жорстокішою. З новин ми дізнавалися все про нові і нові злочини рашистів. Адже вони воювали не тільки з ЗСУ, але із мирним населенням: катували і вбивали чоловіків, жінок та дітей, людей похилого віку... Скидали бомби на міста і села, руйнуючи будинки, школи, дитсадки і лікарні. Їх жорстокості немає меж.

Вибухи ставали все ближче і гучніше. Ми щоночі прокидаємося від страшних вибухів… Дні стали сірими і одноманітними. Здається, що це страхіття буде продовжуватися вічно. Але наші захисники, наші воїни, ризикуючи власним життям, захищають і рятують нас від російської нечисті. Війна – це страждання, біль і смерть.

Війна змінила наші погляди на життя, змінилися і цінності. Те, що до війни вважалося важливим, виявилося просто непотрібним. Змінилися і відносини в нашій сім’ї. Ми стали більше спілкуватися і цінувати те, на що раніше не звертали увагу. День, проведений всією сім’єю разом, перетворюється на свято.

Війна поділила моє життя на до і після. До війни всі люди були щасливі кожен по-своєму, але не усвідомлювали цього. Хтось мріяв про подорож за кордон, хтось про новий гаджет. Але зараз кожен українець: і дорослий, і навіть малюк мріють про мирне небо над головою. А ті, хто побував на війні, особливо прагнуть миру. Це можливість жити повним життям, працювати, виховувати дітей – і не боятися за своїх близьких. Але для цього нам потрібно оберігати Україну, любити її і пишатися тим, що ми народилися саме на цій землі. Обов’язково настане день нашої перемоги! І це буде найкращий день в нашому житті.

Настане день, і зацвіте калина,

І заспівають ніжно солов’ї.

Здобуде перемогу Україна,

Повернуться Герої до рідні!

Надія Калапунь