Про початок війни я дізналась по телевізору, потім по телефону почула. А через пару днів у нас вже були росіяни. У нас три тижні світла не було, як почалося все. Сиділи без зв'язку і без світла, взагалі було страшно. У нас городи. Все, що було, те їли: картопля була і цибуля своя. Вода була в басейнах, а колонка була перекрита.

Довелося виїхати, тому що два рази на тиждень приходили і під ноги стріляли, перевірки кожного раз були. 

Все життя прожила - і кинула все. Я не одна із Степанівки виїжджала, ще чотири чоловіки було.  13 тисяч за дорогу заплатила - так і виїхала. Ми їхали через Колотилівку, перевірки були. Потім до українського кордону раніше нас випустили - ми ще два кілометри пішки йшли до наших хлопців. Потім перевірили документи - і автобусом на Запоріжжя.

Мої два сини служать у ЗСУ. Я в Запоріжжі зараз, вони до мене приїжджають, а туди вони до мене не приїхали б, і я б їх не побачила.

Була би тиша і наші всі хлопці живі… Сил вже немає, все так набридло. Хочу, щоб була тиша, мир, щоб війна закінчилася, і повернутися додому скоріше.