Земляний Ілля, 9 клас, Обласний науковий ліцей м.Рівне

Вчитель, що надихнув на написання есе - Бондарець Олександр Іванович 

«1000 днів війни. Мій шлях»

Привіт, мене звати Ілля Земляний, і я навчаюся в Рівненському обласному науковому ліцеї. Сьогодні я хочу поділитися своїми думками про 1000 днів війни в Україні. Ця тема глибоко торкається мого серця, адже війна вплинула на життя кожного з нас. Я живу в маленькому, але затишному місті Дубровиця, Рівненської області, і саме тут я відчуваю всі наслідки цих складних часів. Війна почалася 24 лютого 2022 року, і з того моменту моє життя кардинально змінилося. Я пам'ятаю, як прокинувся того ранку, почувши новини про вторгнення. Це було не лише шокуюче, але й страшно.

Я, як і багато моїх друзів, спочатку не міг усвідомити, що відбувається. Ніхто з нас не був готовий до того, що ми почнемо жити в умовах війни.

Перші дні війни були особливо важкими. У місті відчувалася напруга, багато людей запасалися їжею та водою. Мої батьки також намагалися забезпечити нашу родину всім необхідним. У ліцеї нам оголосили про переведення на онлайн-навчання, що стало справжнім викликом. Спочатку я думав, що це буде просто - навчатись вдома, але зрештою, постійний страх і тривога за рідних і друзів заважали зосередитися на навчанні.

Через кілька місяців війна стала частиною нашого повсякденного життя. Ми почали звикати до сигналів повітряної тривоги, до новин про обстріли та героїзм наших солдатів.

Я дізнався про справжню силу українського духу, про людей, які не злякалися й пішли захищати свою країну. Мені особливо запам'ятався випадок, коли мій друг, Андрій, вирішив добровільно піти на фронт. Він завжди був сміливим і відважним, але коли він залишив Дубровицю, я зрозумів, що життя вже ніколи не буде таким, як раніше.

Я намагався допомагати, чим міг. Разом з однокласниками ми організували збір коштів для армії та волонтерських організацій.

Ми розносили гуманітарну допомогу для людей, які залишилися без дому. Це були тяжкі, але важливі моменти, які навчили нас співчуття і солідарності. Я відчував, що, хоча я ще молодий, можу зробити щось важливе для своєї країни. Через рік після початку війни я почав краще розуміти, що таке патріотизм. Це не лише про любов до батьківщини, але й про готовність підтримувати один одного, бути свідомими громадянами.

Я став більше цікавитися історією України, читати про героїв, які борються за нашу свободу. Це допомогло мені усвідомити, що ми, молоде покоління, також відповідальні за майбутнє нашої країни.

Зараз, коли минуло вже 1000 днів війни, я продовжую вчитися і сподіватися на краще. Я мрію про мирне життя, про те, щоб повернутися до звичайних шкільних днів, щоб знову грати з друзями на вулицях своєму рідному місті. Я вірю, що наш народ вистоїть і переможе, бо ми сильні.