Двадцять четвертого лютого я була вдома, почула вибухи і почала плакати. Ми з чоловіком були в шоковому стані. Наша онучка тоді була в Херсоні на навчанні. Ми дуже за неї хвилювались. До нас приїхати вона не могла. Але ввечері все ж таки дісталась до нас. 

Ми прожили в окупації вісім місяців. Росіяни розбили те, що ми будували, коли будувалось місто.

У нас не було світла, води, газу та зв’язку. Аптеки та магазини не працювали. 

Коли прийшли ЗСУ ми дуже зраділи. Я чекаю на перемогу України.