Після початку повномасштабного вторгнення наше життя різко змінилося. Ми залишилися в Харкові, попри постійні обстріли, і це рішення щодня дається важко. Заробіток у родині значно зменшився, робота стала нестабільною, іноді доводиться відмовляти собі навіть у найнеобхіднішому. Постійний страх, безсонні ночі та тривоги стали частиною нашого життя, а відчуття спокою зникло зовсім. Ми стали більш замкнутими та виснаженими, але тримаємося одне за одного, щоб не втратити надію.

Найстрашнішим днем став той, коли обстріли в Харкові були особливо сильними. Прямо за вікном дуже низько пролетів винищувач. Я на власні очі побачила цей жах - яскравий червоний залп, після якого здалося, що ракета летить прямо в наш будинок. Усе навколо затремтіло, стіни буквально ходили ходором. Ракета влучила в інший будинок, але тоді ми цього не знали. Ми швидко сховалися в коридорі, сиділи разом і прощалися з життям, бо були впевнені, що це наші останні хвилини.

Моя дитина стала свідком цих травмуючих подій. Вона бачила той винищувач і ракету, багато разів чула вибухи поруч, бачила уламки, дим та пошкоджені вікна сусідніх будинків. Ці події залишили у неї сильне відчуття страху і тривоги.

Попри все, вона продовжує вивчати англійську мову, займається пол-денсом та малює. Її надихають танці, а мріє вона про те, щоб стати акторкою. Ми намагаємося витримати всі ці випробування заради її майбутнього.