Виживали без продуктів та ліків, бачили, як руйнується житло

24 лютого ми з чоловіком та сином, як усі, прокинулися від вибухів. У той же день поїхали до Харківської області, у район Балаклії. Але й там було дуже гучно. Потім ми вирішили переїхати до Полтави. З травня ми тут і живемо. 

Ми виїхали легко. Нам пощастило, тому що той міст, яким ми проїхали, через пару годин після нашого проїзду затопили, і після того ніхто не міг там проїхати.

Мої батьки залишилися у селі. Вони не виїжджали, зв'язок з ними є, ми спілкуємося. А ось одне село біля нас було окуповане, там були й вибухи, й авіа нальоти. 

Коли чуєш вибухи, то страшно за себе, за дитину.

Ми проживали в такому селищі, де складно було з продуктами. Всі мости було підірвано і до нас зрідка приїжджала допомога. Ліків взагалі не було. З водою проблем не було, тому що там вода з крану придатна для пиття. 

Зруйноване житло моїх родичів – це найбільш шокуюча подія була для нас.