Анна добре пам’ятає, як війна прийшла в її рідний Київ: перші обстріли та ночі в укриттях, безлюдні вулиці та спустілі прилавки магазинів, ворожі мітки, які доводилось замазувати мазутом, та весняні тюльпани, за які віддала всю готівку, щоб привітати маму з днем народження. Ті квіти стали символом життя на подарували надію. На четвертий рік війни Анна переконана: щоб вистояти, війну варто прийняти як частину нашого життя, а отже треба будувати плани, розвиватися, волонтерити та мріяти.