Кремезна Майя Сергіївна, 14 років, Бахмутська загальноосвітня школа  І-ІІ ступенів № 4, м.Бахмут

Війна! Проклятуща війна! Кожен раз, коли я чую це слово, в мене накочуються сльози. Війна забрала стільки людських життів, понівечила долі стількох дітей, залишивши їх без батьків, покалічивши на все життя. Війна забрала у них дитинство, віру у добро.

Навесні 2014 року я чула від дорослих щось про війну, але мені було лише 7 років, тому не дуже розуміла, що вона означає й не надавала цьому значення. Для мене важливішими були улюблені іграшки та друзі. А ось моїй родині було якось тривожно. Протягом року ми звикли до пострілів, вибухів, і саме тоді я усвідомила, що почалась справжня війна. Дуже боялася, що війна дійде і до мого міста. І, як виявилось, недаремно.

В лютому 2015 року ми йшли разом з мамою до дитячого садочка за маленькою сестричкою Вікою, як раптом почулися постріли, вони ставали все гучніше та гучніше.

Ми потрапили під артилерійський обстріл... Ми з мамою лягли на землю, що з нами відбувалося я не пам'ятаю, пам'ятаю, що мені було настільки страшно, що важко собі уявити. Мама прикрила мене своїм тілом, скільки часу ми лежали на землі - не знаю. Отямившись, я побачила маму вже мертвою, а я була дуже сильно поранена…

Довгий час я знаходилася на реабілітації, мене мучили нічні жахіття, боялась ходити вулицею. Постійно відчувала небезпеку, почуття тривоги довго не лишало мене. Усе життя пам'ятатиму , що війна заподіяла мені та моїй родині. Дуже сумую за мамою, мені бракує її посмішки, ніжних обіймів, доречних порад.

І все ж таки надія на мир ще не згасає. Я дуже сильно хочу, щоб в Україні та всьому світі настав мир, бо це - веселе дитинство, спокій у душі, усмішки дітей, щасливі родини, здійснені мрії, ніяких звісток про загибель людей. Я дуже сподіваюсь, що в майбутньому жодній дитині не доведеться пережити те, що пережила я.