Майя, 14 років, Бахмутська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів № 4, м.Бахмут

Війна! Проклятуща війна! Кожен раз, коли я чую це слово, в мене накочуються сльози. Війна забрала стільки людських життів, понівечила долі стількох дітей, залишивши їх без батьків, покалічивши на все життя. Війна забрала у них дитинство, віру у добро.

Навесні 2014 року я чула від дорослих щось про війну, але мені було лише 7 років, тому не дуже розуміла, що вона означає й не надавала цьому значення. Для мене важливішими були улюблені іграшки та друзі. А ось моїй родині було якось тривожно. Протягом року ми звикли до пострілів, вибухів, і саме тоді я усвідомила, що почалась справжня війна. Дуже боялася, що війна дійде і до мого міста. І, як виявилось, недаремно.

В лютому 2015 року ми йшли разом з мамою до дитячого садочка за маленькою сестричкою Вікою, як раптом почулися постріли, вони ставали все гучніше та гучніше.

Ми потрапили під артилерійський обстріл... Ми з мамою лягли на землю, що з нами відбувалося я не пам'ятаю, пам'ятаю, що мені було настільки страшно, що важко собі уявити. Мама прикрила мене своїм тілом, скільки часу ми лежали на землі - не знаю. Отямившись, я побачила маму вже мертвою, а я була дуже сильно поранена…

час я знаходилася на реабілітації, мене мучили нічні жахіття, боялась ходити вулицею. Постійно відчувала небезпеку, почуття тривоги довго не лишало мене. Усе життя пам'ятатиму, що війна заподіяла мені та моїй родині. Дуже сумую за мамою, мені бракує її посмішки, ніжних обіймів, доречних порад.

І все ж таки надія на мир ще не згасає. Я дуже сильно хочу, щоб в Україні та всьому світі настав мир, бо це - веселе дитинство, спокій у душі, усмішки дітей, щасливі родини, здійснені мрії, ніяких звісток про загибель людей. Я дуже сподіваюсь, що в майбутньому жодній дитині не доведеться пережити те, що пережила я.