До війни я проживала у місті Енергодар. Але війна мене застала у мами, я її доглядала. Ми чули вибухи постійно, над нами летіли ракети. Росіяни їздили через наше село. Але коли наші їх розбили, вони тікали.

Ми не спали ночами, ховалися у погрібах разом зі старенькою мамою. Вона 1938 року народження. Це дуже страшно.

Виїхати ми вирішили, коли у двір влучила бомба. Це сталося 26 липня, а вже 27 числа ми виїхали.

Ми їхали через село Кам’янське, воно було повністю розбито. Ми всі плакали.

Виїжджали трьома машинами. Домашніх тварин залишили, їх доглядають сусіди.

Війна розкидала нашу родину. В окупації залишились мої діти та онуки.

Буде тяжко все відновлювати, але ми сподіваємось, що ми переможемо.