Обстріли в Лисичанську були дуже сильними. Не було світла, води та газу. Ракети і снаряди прилітали в будинки. Я не могла виїхати через те, що дитина була в лікарні. Довелось почекати трішки. Ми постійно бігали в підвал і спали у верхньому одязі. Потім евакуювались до Одеси зі знайомими.

Страшно було виїжджати через заміновані дороги. 

Я довго шукала житло. У мене грошей майже не було. Зараз я чекаю тільки миру. Сподіваюсь на закінчення війни. Мого будинку у Лисичанську вже немає. Кожного дня я думаю про те, що могла опинитись там і загинути під завалами.