«Ми зрозуміли, що життя може обірватися в будь-яку мить»

Була тривога, але сподівалися, що не відбудеться нічого страшного та все врегулюється. Але з літа 2014 року почалася активна війна. Зрозуміли, що все змінилося, коли обстріляли блокпост, був підірваний міст. Після цього сильного вибуху був перший страх...

.На жаль, мама померла під час війни. Дочка проживає в Луганську, тому що тут страшно. І спочатку було нічим топити. Не могла я тут залишити ні маму, ні дочку з дитиною. Друга дочка кинула квартиру та виїхала до Харкова.

Під час активних бойових дій я була тут. У нас на руках мама-свекруха, зараз їй 89 років, але ми тимчасово її вивозили. Були перебої з їжею, довго не було електрики, недостатньо води. Зайвий раз не можна було комусь перетелефонувати, тому що телефон не можна було зарядити.

Я працювала в Слов’яносербської музичній школі, а тут у нас був клас на дистанційному. Але я втратила роботу, та мій педагогічний стаж перервався. Після цього почалися проблеми з працевлаштуванням, а у мене пенсія на носі.

Я не відчуваю себе в безпеці. Сьогодні знову чули шуми...

Під час бойових дій мій будинок постраждав, але завдяки Червоному Хресту дах перекрили.

Ми пару разів отримували продуктові набори на сім’ю. Нещодавно видали набір побутової хімії. Раніше мені на допомогу виділили піч-буржуйку. Тоді я була після операції, були прооперовані обидві ноги, і я пів року ходила на милицях. Коли я не отримувала зарплату, звичайно, ця допомога була вагомою. Наша бабуся часто отримувала її від Фонду Ріната Ахметова.