Андрій жив у Мар’їнці. Обстріли 2014 року його родина пережила, а в 2022 році їм довелось виїхати в іншу область

Народився я в Мар'їнці Донецької області, там і жив. До 2014 року працював у компанії ДТЕК в Донецьку. Коли почалась війна, Мар’їнку почали обстрілювати. Були влучання в будинок батьків і в мій будинок. Але тоді нас літаки не бомбили, а зараз наше місто знищене вщент. У перший день повномасштабної війни я бачив, як летіли літаки, усе руйнувалося, горіло.

Ми спочатку переїхали в Мирноград до брата. Там не було води. Хліба не стало, магазини були всі зачинені. Потім почалися поставки, все стабілізувалося. З водою було тяжко, зі світлом, але пережили.

Мене шокувало, що росіяни зайшли на нашу територію і вбивають українців, усе руйнують на своєму шляху.

Зараз ми у Лебедині. Тут живе двоюрідний брат батька, він кликав нас до себе. Коли приїхали, люди нас прихистили, дали де жити, поставилися добре. Ми всім вдячні за співчуття.

Діти, дружина, батьки хвилюються дуже. Хоча ми й не чуємо вибухів, але спогади залишилися. До того ж, ми не можемо увесь час жити в якомусь тимчасовому стані - дітям вчитися потрібно, треба десь заселятися, вся родина хоче додому. Наразі я не бачу для нас жодного варіанту майбутнього - ми більше не можемо нічого планувати.